Прийняття Основного Закону 28 червня 1996 року заклало фундамент сучасної незалежної України, її суверенітету і територіальної цілісності та стало найважливішим кроком у створенні базових інституційних засад і принципів нашої держави.

Відзначаючи свято сучасної Конституції України, не можна не згадати значний історичний досвід українського народу в сфері конституціалізму, що сягає своїм корінням ще часів Київської Русі («Руська Правда»).

Яскраву сторінку в історію світових конституційних пошуків вписав наш видатний співвітчизник Гетьман Пилип Орлик. Його «Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорізького» 1710 року справедливо вважаються першою писаною Конституцією Української держави та видатним зразком реалізації найсучасніших на той час принципів європейської політичної думки, які пізніше знайшли своє відображення в конституційних актах провідних держав Європи, а також – у Конституції США 1787 року.

Багатовіковий процес українського державотворення набув реального та доленосного значення для українців із поваленням самодержавства в Росії. 29 квітня 1918 року Центральною Радою було прийнято Основний Закон Української Народної Республіки під назвою «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», а 13 листопада того ж року Західноукраїнською Республікою схвалено «Тимчасовий Основний Закон». Ці нормативні акти ґрунтувалися на демократичних стандартах, які і сьогодні визнаються міжнародною спільнотою як фундаментальні принципи державотворення, зокрема, таких, як народний суверенітет, принцип розподілу державної влади, забезпечення місцевого самоврядування та прав національних меншин. Однак, трагічні події тодішньої епохи завадили втіленню в життя положень цих документів.

Після прийнятої у 1990 році Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України 1991 року прийняття нової Конституції стало найважливішим завданням на шляху становлення України. Робота над створенням Основного Закону нашої держави розпочалася одразу після проголошення незалежності. До цієї роботи були залучені найкращі вітчизняні фахівці та світові експерти, зокрема, громадянин США українського походження – федеральний суддя Богдан Футей.

Повертаючись у ті часи, слід зазначити, що конституційний процес не був простим, він відбувався на тлі гострих суперечок, які ставили під сумнів можливість ухвалення цілісного прогресивного документа, який на віки заклав би основи української державності.

Як відомо, Україна до 1996 року керувалася Конституцією УРСР, прийнятою ще 1978 року. Реаліям часу вона вже не відповідала. Та були сили в Україні, які за будь-яку ціну прагнули затягнути конституційний процес, робили все, щоб не прийняти нову демократичну Конституцію, проект якої пройшов всенародне обговорення ще в 1993 році і увібрав у себе понад дві тисячі пропозицій і зауважень.

Україна переживала винятково важливий історичний момент. Опираючись на притаманні українському народові демократичні традиції, парламент нашої держави, разом з виконавчою та судовою владою, всіма людьми доброї волі, впродовж чотирьох років здійснювали пошук оптимальної моделі Основного Закону. Підготовлений проект нової Конституції, пройшовши багато етапів розробки, обговорення, дискусій у суспільстві, на початку 1996 року був винесений на розгляд Верховної Ради України. Проте, всередині депутатського корпусу не існувало єдності щодо ключових положень проекту Конституції України, зокрема, щодо статей про мову, державні символи, власність, статус Криму.

Відсутність згоди всередині парламенту загрожувала тим, що Президент, який мав власний проект Конституції, планував винести його на референдум. За таких умов надзвичайно важливо було, щоб прийняття Конституції відбувалося передбаченим законодавством шляхом – схвалення її тексту конституційною більшістю вищого законодавчого органу України. Саме такий шлях підтвердив би високий рівень відповідальності народних депутатів – обранців українського народу – перед майбутніми поколіннями.

І Парламент України продемонстрував максимум доброї політичної волі, бажання конструктивної співпраці та пошуку компромісів. Зранку 27 червня, відкриваючи засідання, Голова Верховної Ради закликав народних депутатів не покидати цю залу, допоки Конституція не буде прийнята.

Цей заклик знайшов підтримку. О 9-й годині 30 хвилин ранку 28 червня 1996 року, за присутності Президента України, Верховною Радою України була прийнята Конституція України. Результат голосування – 315 голосів «за». Прийняття Конституції незалежної України підтвердило віковічні прагнення українського народу до самовизначення, його волю мати свою державність, бути суверенним народом серед інших вільних народів Європи та світу. Новий Основний Закон України увібрав кращі сучасні зразки державотворення, що було визнано на міжнародному рівні. Це не означає, що наша Конституція досконала, як і будь-яка інша конституція у світі. Як нині, так і в майбутньому, певна річ, доповнення і зміни до неї будуть вноситися.

Особливої актуальності питання модернізації конституційного регулювання в Україні набуло у контексті започаткованого Президентом України всеохоплюючого процесу реформування у соціальній, економічній та правовій сферах життя нашої держави, який вимагає закріплення на конституційному рівні найвищих світових демократичних стандартів та цінностей.

Кінцевою метою конституційного реформування в Україні є вдосконалення захисту прав людини та її основних свобод, формування збалансованої системи представницької демократії європейського зразка, зміцнення парламентаризму, побудова ефективної системи стримувань і противаг. Ця реформа має об’єднати і, водночас, підсилити всі інші започатковані у державі реформи, вивести їх на якісно новий рівень розвитку.

Відтак, потреба реформування Конституції України має об’єктивний характер. Так, конституційні зміни мають бути покладені в основу ефективної судової системи, запровадження європейських підходів доступу до судової професії, закріплення гарантій реальної незалежності суддів, утвердження дієвого принципу ефективності та незалежності судової гілки влади.

Найголовніше – оновлена Конституція України має бути орієнтована на зміцнення принципу, відповідно до якого людина є найвищою цінністю суспільства та держави. Вирішення цих питань обумовлене зобов’язаннями України, що випливають з її членства у Раді Європи та інших європейських структурах, а також з прагнення щодо приєднання до Євросоюзу.

Напрацювання пропозицій щодо змін до Конституції України здійснюватиметься виключно у правовому полі, визначеному Розділом ХІІІ чинної Конституції України, на принципах транспарентності, загальнодоступності, демократичності та невтручання представників державних органів та з урахуванням попереднього досвіду реалізації Основного Закону України.

Зміцнення Конституції є спільною роботою всього суспільства, і ця робота, на наше глибоке переконання, має бути сповнена, передусім, відповідальності за краще життя на нашій землі для нинішнього та майбутніх поколінь.