Голодомор - штучно створений у 1932-1933 роках більшовицьким режимом СРСР голод, від якого загинули мільйони українців. Цинізм трагедії Голодомору полягає, передусім, у тому, що він не був наслідком стихійного лиха, засухи або неврожаю, а результатом цілеспрямованої політики сталінського режиму. Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй резолюції від 28 квітня 2010 р., присвяченій пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років, наголосила, що великий голод в СРСР був «викликаний жорстокими зумисними діями і політикою радянського режиму». Багато десятиліть у Радянському Союзі тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Навіть люди старшого покоління, які пережили цю трагедію, не наважувалися говорити про неї публічно...

 * * *

 Прийшовши наприкінці 1920-х років до влади, Йосиф Сталін прагнув зосередити у власних руках необмежену владу. Для зміцнення Радянського Союзу він розпочав військово-промислову перебудову переважно аграрної країни, яка обернулась трагедією для багатьох громадян СРСР, зокрема селян. Їм довелося пройти через розкуркулення, примусову колективізацію, виконання обов’язкових планів хлібозаготівель. Унаслідок перерахованих методів було зруйновано традиційну систему землеробства.

 Головною причиною Голодомору 1932-1933 рр. стало примусове проведення державних планових хлібозаготівель. Окрім активного вилучення «хлібних лишків», влада вдалася до репресивних заходів проти так зв. «саботажників». Так, 7 серпня 1932 року за ініціативою Сталіна прийняли постанову про «розкрадання колгоспного майна», що каралося розстрілом або позбавленням волі від 10 років. У народі вона отримала назву «Закон про п'ять колосків» та стала основою для розгортання масових репресій проти селян. Наприкінці жовтня 1932 р. до України прибула надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою РНК СРСР В’ячеславом Молотовим. Від цього моменту маховик репресій запустили на повну потужність. До репресивних заходів додавалися ще й натуральні штрафи – вилучення продовольства й худоби в господарствах, що «заборгували» за нереальними планами хлібоздачі. Більшовицька влада також застосовувала спеціальний позасудовий репресивний захід – занесення на «чорну дошку» районів, сільрад, сіл і колгоспів за «невиконання хлібозаготівель». Це означало їхню ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів, інші жорстокі репресії, що ставали рівнозначними смертному вироку їхнім жителям. Ключовим елементом убивства голодом стала ізоляція України та Кубані. 22 січня 1933 р. директива за підписом Сталіна забороняла виїзд селян з території УРСР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Селянам припинили продавати квитки на залізничний і водний транспорт. Дороги блокували підрозділи ДПУ. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували та повертали назад. Пізніше заблокували дороги до міст, щоб не пустити до них тих, хто голодує. Взимку й навесні 1933 р. в Україні стрімко зростає смертність від голоду. Найстрашнішим періодом стала весна 1933, коли будь-які продовольчі запаси в більшості селянських родин повністю вичерпались. Щоби врятуватись від смерті, голодні люди шукали будь-що придатне до їжі. Споживали навіть висушені стебла лободи та інших бур’янів. У селах зникли собаки й коти – їх було з’їдено. Часто фіксувались випадки споживання мертвих тварин. Окраєць хліба, сухарик став розкішшю, а для багатьох – недосяжною мрією...

 За данимии Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України внаслідок Голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, серед яких етнічних українців – 3 млн. 597 тис., або 91,2 % від загальної кількості прямих втрат.

 * * *

 Пам’ять про Голодомор у Радянському Союзі перебувала під суворою забороною. З 1983 р. українці канадської та американської діаспори щорічно поминають вбитих голодом в Україні. Тоді ж британець Роберт Конквест та американець Джон Мейс розпочали дослідження голоду 1932-1933 рр.

 В Україні про голод 1932-1933 рр. заговорили 1987 року. Першими сказали своє слово Володимир Маняк та Лідія Коломієць. Вони стали засновниками Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Українського республіканського історико-просвітнього товариства “Меморіал”. Зусиллями цих людей постало перше українське видання «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».

 Четверта субота листопада в Україні визнана поминальним днем жертв голодоморів. Запроваджено його було Указом Президента Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Комеморативні заходи проводяться як в Україні, так і за її межами. Перші особи держави відвідують поминальне богослужіння та покладають символічні горщики з свічками та зерном до пам’ятників жертвам. До 2008 р. заходи по вшануванню проводилися на Софійській площі. З 2008 р. - в Національному музеї «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні».

 Кожного року в цей день проходить Всеукраїнська акція «Запали свічку».

 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла “Закон України № 376 про Голодомор 1932-1933 років в Україні”.

 Пам’ятники жертвам Голодомору встановлено у більшості населених пунктів України. Найбільш монументальні з них - це меморіали в Києві та Харкові. Закордоном, у містах Едмонтоні, Калгарі, Вінніпезі також встановлено пам’ятники померлим з голоду. 

Український інститут національної пам’яті