97 років тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху. 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, прийняли нерівний бій з більшовицькою армією, що кількісно переважала їх більш як удесятеро.

КРУТИ – це залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.

Наприкінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки.

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. З декількох напрямків до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під загальним командуванням М.Муравйова.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані з добровольців підрозділи (у т.ч. курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем), загони вільного козацтва та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу. Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути.

На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б.Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів).

До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420-ти до 520-ти українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16-ти кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

Упродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі – добре озброєні і з артилерією.

Упродовж 5-ти годин українські підрозділи стримували атаки ворога. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою в чисельності, наступаючі зім’яли оборону і почали оточувати українські частини.

Розуміючи безвихідність свого становища та не бажаючи здаватися в полон ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені.

Після запеклого бою, користуючись сутінками, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. Однак, 27 студентів і гімназистів, які були в резерві, під час відступу потрапили у полон. Перед стратою гімназист Піпський почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили всі засуджені на смерть. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька бійців, яким вдалося врятуватися, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ червоної гвардії.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них – 37–39 убитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20-ти з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати ж бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Уже о 1.45 30 січня генерал Муравйов телеграфував своєму командуванню: «После двухдневного боя 1-я революционная армия Егорова при поддержке 2-й армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска Рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах». Насправді Симон Петлюра в цей час був у Києві.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

Видатний поет Євген Маланюк так писав про цей нерівний бій: «…Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня (Четвертий Універсал Центральної Ради про самостійність та незалежність УНР), був би документом без підпису. Бо такі акти мало виголосити – такі акти треба чинити. Кривавий підпис під цим формальним зобов’язанням поставили діти, запасний первоцвіт нації – юнаки і студенти крутянські, припечатавши той підпис важкою печаттю скипілої на поколотих грудях – мученицької, але збавчої молодої крові, першої крові, пролитої в нашій українській війні».

Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди та з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28-ми вояків-студентів було перевезено до Києва і поховано з військовими почестями. Під час Служби Божої і на могилі співав студентський хор під керівництвом Олександра Кошиця. Траурну промову виголосив голова Центральної Ради (1917-1918) Михайло Грушевський, який назвав учинок київської молоді героїчним.

В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій у Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеликий громадський мітинг.

Сьогодні на місці останнього бою українських студентів під Крутами і на могилі героїв встановлено пам’ятні знаки. На початку 2012 року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія — «Найбільша любов — життя покласти за друзів».

На державному рівні вшановувати пам’ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го Президент України Л.Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам’ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут». Відзначення роковин бою під Крутами перетворилося на масштабну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості.

29 січня 2015 року Президент Петро Порошенко взяв участь у церемонії вшанування пам’яті Героїв Крут, які полягли смертю хоробрих за Українську Народну Республіку. Глава держави поклав квіти до Пам’ятного Хреста Героям Крут на Аскольдовій могилі у Києві, де перезахоронена частина загиблих. Разом з учасниками церемонії Президент вшанував пам’ять полеглих хвилиною мовчання.

У своєму виступі П.Порошенко зазначив, що події під Крутами є уроком для нинішньої України. Сьогодні українська армія відроджується ціною колосальних надзусиль, і вже цьогорік чисельність Збройних Сил планується довести до 250-ти тисяч.

«Усім поколінням українців ці хлопці показали взірець жертовності й справжнього патріотизму», – відзначив Глава Української держави.